«(…) основніші для Єфремова проблеми: Що таке народ? Що таке — „народність“? (…) багато з [цих] теоретичних постулятів, які допомагають відповідати на ці питання, Єфремов узяв від російських теоретиків та критиків, особливо від Михайловського, а в дальшому від белінського і так званих шістдесятників». — Богдан Рубчак. Літературна критика Сергія Єфремова [Архівовано 6 червня 2021 у Wayback Machine.]. // 125 років київської української акаднмічної традиції. Нью-Йорк: УВАН, 1993. — с. 466‒467.
«Народницька історія літератури творилася довго, спершу в брошурах і журнальних статтях. Її синтезою і найпослідовнішим виявом стала „Історія українського письменства“ Сергія Єфремова. Це звідси йде підпорядкування літературних вартостей суспільним, апеляція до народу і народолюбства, це в ній ми навчилися читати, що кожен письменник любив свій народ і співчував стражданням народним» // На риштованнях історії літератури. Друга черга [Архівовано 25 грудня 2021 у Wayback Machine.], с. 28
«(…) основніші для Єфремова проблеми: Що таке народ? Що таке — „народність“? (…) багато з [цих] теоретичних постулятів, які допомагають відповідати на ці питання, Єфремов узяв від російських теоретиків та критиків, особливо від Михайловського, а в дальшому від белінського і так званих шістдесятників». — Богдан Рубчак. Літературна критика Сергія Єфремова [Архівовано 6 червня 2021 у Wayback Machine.]. // 125 років київської української акаднмічної традиції. Нью-Йорк: УВАН, 1993. — с. 466‒467.
«Народницька історія літератури творилася довго, спершу в брошурах і журнальних статтях. Її синтезою і найпослідовнішим виявом стала „Історія українського письменства“ Сергія Єфремова. Це звідси йде підпорядкування літературних вартостей суспільним, апеляція до народу і народолюбства, це в ній ми навчилися читати, що кожен письменник любив свій народ і співчував стражданням народним» // На риштованнях історії літератури. Друга черга [Архівовано 25 грудня 2021 у Wayback Machine.], с. 28
«Добродій Єфремов кількома словами порушив тут дуже важне питання т. зв. утилітарности в літературі та й збув його коротко, немов і не підозрюючи, що тут криється якесь питання, що це власне і є сук, із якого є розлад між старою і новою літературою. (…) Добродій Єфремов, живучи, очевидно, в крузі ідей, вироблених у Росії ще Добролюбовим та Пісаревим[ru], шукає в літературі поперед усього теднеції, публіцистики, студії певних хиб або подавання рецептів на лікування, тобто речей, які (…), властиво, не належать до літератури, а творять домену публіцистики, соціології, статистики та практичної політики». — Іван Франко.Принципи і безпринципність. // ЛНВ. Рік 1903, число 2. — с. 119
«Добродій Єфремов кількома словами порушив тут дуже важне питання т. зв. утилітарности в літературі та й збув його коротко, немов і не підозрюючи, що тут криється якесь питання, що це власне і є сук, із якого є розлад між старою і новою літературою. (…) Добродій Єфремов, живучи, очевидно, в крузі ідей, вироблених у Росії ще Добролюбовим та Пісаревим[ru], шукає в літературі поперед усього теднеції, публіцистики, студії певних хиб або подавання рецептів на лікування, тобто речей, які (…), властиво, не належать до літератури, а творять домену публіцистики, соціології, статистики та практичної політики». — Іван Франко.Принципи і безпринципність. // ЛНВ. Рік 1903, число 2. — с. 119
