Analysis of information sources in references of the Wikipedia article "Маруся Чурай" in Ukrainian language version.
Шаховськой ніби передає оповідання якогось «соборного церковника», але це звичайний літературний засіб в дусі Вальтера Скотта. Недаром, задумавши 1830 р. роман, Шаховськой сповіщав С. Т. Аксакова, що «форма его совершенно Вальтер-Скотта, даже до эпиграфов к каждой главе». Саме прізвище Чурай — історичне. В «Історії русов» [прим.: художній переказ історії, з якого постало багато міфів], у Бантиша-Каменського та ін. в згадка, що разом з Павлюком у Варшаві загинув Чурай (чи Шурай). В «Запорожской старине» Срезневського [прим.: як виявилося, переповнена містифікаціями], а за ним і в Максимовича є пісня «Песнь Чураю». Драгоманов гадав, що це фальсифікація.
Те ж саме з короткою поемою «Чарівніця» (1832): це органічне поєднання народних пісень і авторського голосу; перша варіація на тему Гриця і вечорниць. Без отруйниці Марусі Чурай, бо – вибачайте, Ліно Василівно, – її лише 1839 року вигадав Алєксандр Шаховськой, той самий, в полеміці з яким виникла «Наталка Полтавка». Віднайдений, а потім загублений документ, який нібито підтверджував її існування та злочин, – містифікація вже ХХ століття. Тим дивовижніше, що дівчину в «Чарівниці» звуть таки Марусею. Мабуть, як і в однойменній баладі, Боровиковський просто використав типове українське ім’я. Але ж який збіг!.. [У повній антології "Крім "Кобзаря"..." подано посилання на Филиповича та Пономаренко]
Несподіваний вплив мав не найвідоміший твір зі збірки – «Надгробная песня Чураю», тому самому сподвижнику гетьмана Остряниці, якого вигадав автор «Історії Русів». Пісню цю передрукував Максимович, Максимовича прочитав Алєксандр Шаховськой, дав Чураєві ім’я Гордій і доньку Марусю (повість «Маруся, малороссийская Сафо», 1839)… а далі ви знаєте.
