יואב גלבר גרעין לצבא עברי סדיר הוצאת יד יצחק בן-צבי, ירושלים, התשמ"ו (Йоав Гельбер, «Кістяк регулярної єврейської армії», книга видавництва «Яд Іцхак Бен-Цві», Єрусалим (1986)), ISBN 965-217-031-3 (далі: «Гельбер, „Кістяк регулярної єврейської армії“»), с. 255(івр.) ; Инбар, «Хотер-Ишай», с. 1(івр.) ; Сторінка пам'яті полковника Йехуди Харарі, на сайті пам'яті 202-го батальйону бригади «Цанханим».(івр.)
Дело Багац 2390/96Карасик против Государства Израиль, Управления земель Израиля, Постановления Верховного суда 55(2) 625 (2001)(івр.) (переклад постанови англійською мовою) — ухвала Верховного суду Ізраїлю щодо петиції, поданої Хотером-Ішаєм та його сестрами Єхудіт Карасік, Мір'ям Іцкович та Еммою Марріот з вимогою про повернення земельної ділянки біля Хадери, примусово вилученої державою для громадських потреб, у зв'язку з припиненням існування суспільної потреби, яка стала обґрунтуванням для вилучення.
אסירי ביריה — לפני ביה"ד הצבאי בצפת דבר, 31.5.46 («Заарештовані в Бір'ї постануть перед військовим судом у Цфаті», «Давар» (31.05.1946))(івр.); див. також: דב גביש בשבי לבנון הוצאת אריאל, ירושלים, 2008 (Дов Гавіш, «У ліванському полоні», книга видавництва «Аріель», Єрусалим (2008)).(івр.)
עוה"ד חוטר-ישי וטוניק דוחים חוות-דעתו של ד"ר זמיר דבר, 16.02.1965 («Адвокаты Хотер-Ишай и Туник отвергают заключение доктора Замира», «Давар» (16.2.65))(івр.); בן-גוריון: לא שלחתי את עוה"ד חוטר-ישי לאשכול דבר, 02.09.1965 («Бен-Гурион: „Я не посылал адвоката Хотера-Ишая к Леви Эшколю“», «Давар» (2.9.65))(івр.) ; דוד בן-גוריון 3 מסמכים בעניין הפרשה דבר, 5.5.67 (Давид Бен-Ґуріон, «3 документа по „справі Лавона“», «Давар» (5.5.67)).(івр.) «Справа Лавона», що викликало один із найгучніших політичних скандалів за історію Ізраїлю, розвинулося після розкриття розвідувально-диверсійної ізраїльської мережі в Єгипті в 1954 році (двоє з учасників якої було повішено в Єгипті в січні 1955 року). При розслідуванні справи в Ізраїлі глава військової розвідки Біньямін Гіблі стверджував, що розпорядження про залучення членів мережі до диверсійної діяльності надійшло безпосередньо від Пінхаса Лавона (міністра оборони в уряді Моше Шарета); Лавон же люто заперечував це твердження. Давид Бен-Ґуріон, який змінив Моше Шарета на посаді прем'єр-міністра, не задовольнився висновками комісії семи міністрів на чолі з міністром юстиції Пінхасом Розеном від 25 грудня 1960 року, яка визнала непричетність Лавона до справи. За допомогою експертного юридичного висновку Хотера-Ішая та адвоката Іцхака Туніка про невідповідність порядку дій комісії Розена загальноприйнятим правовим стандартам, який отримав схвалення з боку Юридичного радника уряду, Бен-Ґуріон наполягав на подальшому розслідуванні відповідальності Лавона незалежною юридичною комісією. Розбіжності щодо необхідності подальшого розслідування справи між Бен-Ґуріоном, з одного боку, та Леві Ешколем і Моше Шаретом, з іншого (особливо після підтвердження факту підробки документів військової розвідки, що свідчили про причетність Лавона), були однією з причин відставки Бен-Ґуріона з посади прем'єр-міністра в 1963 році, а далі — виходу Бен-Ґуріона зі складу партії Мапай і заснування ним партії РАФІ у 1965 році.
