Суфікс -ич, відомий (c фонетичними варіантами) всім слов'янським народам, веде до праслов'янського*-itjь (староцерк.-слов.-ищь [-ištь], рос.-ич, серб.-ić [-ић], пол.-ic), а його початок зіставляється з періодом балто-слов'янської мовної спільності (пор. лит.-ytis). Спочатку він позначав родові або племінні зв'язки (приналежність/походження), а після — нащадка по батьківській лінії (стан синівства, молодості). Складний суфікс *-ov-itje- розвинувся в декількох слов'янських мовах для вираження по-батькові або прізвища (пор. рос.Петрович, хорв.Petrović). До того ж слов'янський суфікс *-ov-itje- є точною структурною паралеллю західнобалтійського *-av-ītjo- (див.: SUFFIXALE VERBINDUNG [Архівовано 14 грудня 2014 у Wayback Machine.]). Пор. назви слов'янських племен: лютичі, кривичі, радимичі, дреговичі, в'ятичі, уличі та ін.. У російській мові зберігся слід суфікса -ич: родич (пор. пол.rodzic), рос.сородич, отчич, дедич (спадковий нащадок по дідові), княжич, царевич (син царя), королевич (пор. чеськ.kralevic), воєводич, москвич, пскович (житель Пскова) й ін. По-батькові на -ич є в давньоруських літописах: Претич, воєвода (під 969 р.); Олександр Попович, воєвода (під 1001 р.); Гурята Рогович, новгородець (під 1096 г.); Добриня Рагуілович, воєвода (під 1096 г.) й ін.. Те ж в новгородських берестяних грамотах: Кулотінич, Добричевич, Онькович, Ярошевич, Стукович; проте часто зустрічається суфікс -іц, а не -ич, відповідно «цокаючої» діалектної вимови: «Водовіковіць», «Всеволодіц», «Сінкініця», «пльсковіці», «Семена Шюбініця». Пор. також в билинах — Добриня Микитич, Альоша Попович, Микула Селянинович, Чурило Пленкович і ін.. Назви князівських династій: Рюриковичі (Святославичі, Мономаховичі), Гедиміновичі, Пржемисловичі та ін.. Варто відзначити, що на території розселення слов'ян зустрічаються назви місцевостей на -ичі. Найщільніше і найвиразніше вони поширені на білоруських землях (Барановичі, Івацевичі, Ганцевичі) і на півночі України (Білокоровичі, Замисловичі), поступово рідіючи, вони йдуть на схід (Дедовичі в Росії). Для Новгородської-Псковського ареалу також характерний суфікс -іци (Тресковіци, Русковіци). В цілому ж назви з форматом -ичі (західнослов'янські -ici, -icy, -ice), зустрічаються в усіх слов'янських мовах, і належать до архаїчних типів. Нижню хронологічну межу їх виникнення відносять до II—III століття н.д. і до більш раннього часу на автохтонних слов'янських землях, пов'язуючи з періодом формування слов'янських родових територіальних громад. На заході слов'янства вони особливо часті на території Польщі (Катовиці (пол.Katowice), Скерневиці], у Чехії (Чеські Будейовиці, Лугачовмці) і на землях розселення верхніх і нижніх лужичан в Німеччині (Краушвіц, Одервіц), менш поширені в Словаччині (Кошиці). На слов'янському Півдні вони зустрічаються частіше в Західній Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині.
Суфікс -ич, відомий (c фонетичними варіантами) всім слов'янським народам, веде до праслов'янського*-itjь (староцерк.-слов.-ищь [-ištь], рос.-ич, серб.-ić [-ић], пол.-ic), а його початок зіставляється з періодом балто-слов'янської мовної спільності (пор. лит.-ytis). Спочатку він позначав родові або племінні зв'язки (приналежність/походження), а після — нащадка по батьківській лінії (стан синівства, молодості). Складний суфікс *-ov-itje- розвинувся в декількох слов'янських мовах для вираження по-батькові або прізвища (пор. рос.Петрович, хорв.Petrović). До того ж слов'янський суфікс *-ov-itje- є точною структурною паралеллю західнобалтійського *-av-ītjo- (див.: SUFFIXALE VERBINDUNG [Архівовано 14 грудня 2014 у Wayback Machine.]). Пор. назви слов'янських племен: лютичі, кривичі, радимичі, дреговичі, в'ятичі, уличі та ін.. У російській мові зберігся слід суфікса -ич: родич (пор. пол.rodzic), рос.сородич, отчич, дедич (спадковий нащадок по дідові), княжич, царевич (син царя), королевич (пор. чеськ.kralevic), воєводич, москвич, пскович (житель Пскова) й ін. По-батькові на -ич є в давньоруських літописах: Претич, воєвода (під 969 р.); Олександр Попович, воєвода (під 1001 р.); Гурята Рогович, новгородець (під 1096 г.); Добриня Рагуілович, воєвода (під 1096 г.) й ін.. Те ж в новгородських берестяних грамотах: Кулотінич, Добричевич, Онькович, Ярошевич, Стукович; проте часто зустрічається суфікс -іц, а не -ич, відповідно «цокаючої» діалектної вимови: «Водовіковіць», «Всеволодіц», «Сінкініця», «пльсковіці», «Семена Шюбініця». Пор. також в билинах — Добриня Микитич, Альоша Попович, Микула Селянинович, Чурило Пленкович і ін.. Назви князівських династій: Рюриковичі (Святославичі, Мономаховичі), Гедиміновичі, Пржемисловичі та ін.. Варто відзначити, що на території розселення слов'ян зустрічаються назви місцевостей на -ичі. Найщільніше і найвиразніше вони поширені на білоруських землях (Барановичі, Івацевичі, Ганцевичі) і на півночі України (Білокоровичі, Замисловичі), поступово рідіючи, вони йдуть на схід (Дедовичі в Росії). Для Новгородської-Псковського ареалу також характерний суфікс -іци (Тресковіци, Русковіци). В цілому ж назви з форматом -ичі (західнослов'янські -ici, -icy, -ice), зустрічаються в усіх слов'янських мовах, і належать до архаїчних типів. Нижню хронологічну межу їх виникнення відносять до II—III століття н.д. і до більш раннього часу на автохтонних слов'янських землях, пов'язуючи з періодом формування слов'янських родових територіальних громад. На заході слов'янства вони особливо часті на території Польщі (Катовиці (пол.Katowice), Скерневиці], у Чехії (Чеські Будейовиці, Лугачовмці) і на землях розселення верхніх і нижніх лужичан в Німеччині (Краушвіц, Одервіц), менш поширені в Словаччині (Кошиці). На слов'янському Півдні вони зустрічаються частіше в Західній Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині.
