У цій тезі він успадковує принцип, добре сформульований ще Плотином, можна ще згадати слова Ганни Голубкіної: «не копіювати природу, а вчитися в неї» — і ще Іван Тургенєв вкладає у вуста свого героя: «Сама краса справа умовна. І одні лише тупі педанти і недобросовісні базіки можуть ще говорити про мистецтво, як про наслідування природи». («Досить. Уривок із записок покійного художника» (1864) — 07/01text/0189.htm РВБ: І. С. Тургєнєв. Повне зібрання творів[недоступне посилання з липня 2019]); але наступна теза маніфесту вже постає «пострелятивістською» антитезою першої частини висловленого тургенєвським художником — проголошується метод, що знімає протиріччя міри умовності, розширює можливості «легального» самовираження.
